Чи виправдовує автор злочин нори: 5. Порівняльна характеристика Нори(Ібсен «Ляльковий дім») та героя роману Гамсуна «Голод». – «Ляльковий дім» характеристика Нори 🐦
5. Порівняльна характеристика Нори(Ібсен «Ляльковий дім») та героя роману Гамсуна «Голод».
Образ Нори викликає бажання співчувати цій жінці, дивуватися її безпорадності, зрозуміти її дії, але ж ніяк не засуджувати її, як це було під час появи драми. Сьогодні ми пішли набагато далі в питаннях сімейних відносин, що не піддаються поясненню і людському розумінню (як краще вчинити, який вихід вважати правильним). Фальш і лицемірство пронизують домашнє життя родини адвоката Хельмера. Чарівна і лагідна, завжди жвава Нора, ніжна мати і дружина, користується начебто обожнюванням у чоловіка, оточена увагою, але насправді вона для нього тільки лялечка й іграшка. їй «не дозволяється» мати свої погляди, судження, смаки. Оточивши дружину атмосферою дражніння і солоденьких жартів, адвокат Хельмер ніколи не говорить з нею про щось серйозно. Життя цієї милої і симпатичної жінки складне, а «господаркою» будинку її назвати не можна. Щоб врятувати чоловіка, що захворів на туберкульоз у перший рік шлюбу, і відвезти його, за порадою лікаря, на лікування в Італію, Нора таємно позичає гроші в лихваря і згодом ціною важкої праці виплачує їх. Але за законом того часу, що принижує жінку, вона не могла позичити гроші без поручительства чоловіка. Нора поставила під векселем ім’я свого важко хворого батька, що нібито поручився за її платоспроможність, тобто, з погляду буржуазного правосуддя, пішла на підробку векселя. Дочірня і подружня любов штовхнула її на «злочин» проти закону. Лихвар Крогстад тероризує Нору, вимагає місця в банку, директором якого призначений її чоловік, в іншому випадку погрожує вкинути Нору у в’язницю. Смертельно боячись викриття, Нора змушена грати щасливу жінку, веселу лялечку. Вона все ще сподівається на диво. їй здається, що її чоловік, «сильна і шляхетна людина», врятує її, підтримає в біді. Замість цього адвокат Хельмер, одержавши лист Крогстада, лютує, обіцяючи дружині страшне, повне принижень життя. З його погляду, вона злочинниця, він забороняє їй спілкуватися з дітьми, щоб вона не могла «зіпсувати їх». Нора в Ібсена зовсім не така проста, як може здатися. Часто вона підігрує чоловікові. Особливу роль у драмі грає лікар Ранк. Чи любила Нора цю людину? Важко сказати, але вона не може взяти гроші в лікаря, що тільки-но освідчився їй у коханні, на яке вона не в змозі відповісти. У п’єсі є ще один жіночий образ — фру Лінне. Це абсолютно самостійна, звикла до самопожертви і важкої роботи жінка. Вона змушена була вийти заміж за нелюба, щоб утримувати хвору матір і молодших братів. Після смерті чоловіка працювала і годувала всю родину. Вона жертовно забула про себе, кинула Крогстада, якого кохала. Фру Лінне відчуває постійну потребу піклуватися про когось, думати про близьких людей; вона повертається до Крогстада, щоб піклуватися про нього і його чотирьох дітей, що залишилися без матері. Сьогоднішньому читачеві цей образ ближчий і зрозуміліший, ніж образ Нори. У п’єсі Ібсена відбувається дивна річ: одна жінка кидає власних дітей, щоб знайти себе, а інша, що вже знайшла себе, бере відповідальність за чужих дітей. Схоже, що борця за емансипацію жінок з Ібсена не вийшло, але ним написана п’єса-дискусія про родину, про жінок, за що йому і спасибі. Останніми словами Нори, що залишає «ляльковий будинок», стає відповідь на питання чоловіка: чи можна ще все змінити в їхніх відносинах? «Для цього потрібно, щоб відбулося найдивніше диво… Таке, щоб ти і я змінилися… Щоб наше життя вдвох могло стати життям дійсного подружжя». Лист Крогстада, у якому від відмовляється від позову, повертає душевну рівновагу тільки адвокату. Він знову називає дружину лагідними іменами: вона знову його «лялечка» і «пташка». Нора перериває цей потік ніжностей, даючи свою оцінку тому, що відбувається: їх шлюб — це не союз рівних, закоханих людей: їх шлюб був простим співіснуванням. Нора вважає, що, перш ніж бути дружиною і матір’ю, вона повинна стати людиною. Вона іде від чоловіка, залишаючи трьох дітей. Закінчення п’єси — це діалог чоловіка і жінки, який пояснює поведінку і рішення Нори. На докори чоловіка: «Яка невдячність! Чи ти не була тут щаслива», — Нора відповідає: «Ні, тільки весела. Я була тут твоєю лялечкою-дружиною, а діти були моїми лялечками». Вона запитує чоловіка, чому той не захистив її. Хельмер щиро дивується: «Але хто ж пожертвує честю навіть заради коханої людини?» — «Сотні тисяч жінок жертвували, — заперечує Нора і з гіркотою додає: — Мені стало ясно, що всі ці вісім років я жила з чужою людиною». Голосно лунає стукіт зовнішніх дверей, що грюкнули за Норою… Так Ібсен і його героїня розвінчали міф про щасливу буржуазну родину.
Размышления, на которые Гамсуна натолкнул анализ американской литературы и знакомство психоанализом в философии, сформировали в его сознании нечто похожее на литературную программу, которая впервые обозначилась в статье «О бессознательной духовной жизни» (1890), а затем раскрылась в докладах о литературной жизни в Норвегии. В этой программе встречаются элементы, близкие взглядам Ницше, Достоевского, Стриндберга, но по своим формулировкам и выводам она принадлежит Гамсуну, который обдумывал и шлифовал ее еще в то время, когда жил в Америке. Гамсун заявил, что его задачей является не изображение человеческих типов, но воспроизведение индивидуальных ощущений человека, порожденного не каким-то слоем общества, но массой разрозненных и разнородных впечатлений. Гамсун утверждал, что создает характеры, подчиняющиеся внутренним, психологическим, а порой даже физиологическим импульсам.
Новое понимание задач писателя дает Гамсуну импульс к написанию романа «Голод» (1890), который сам писатель определял не как роман, а как серию анализов человеческой души. Датский писатель и критик Эдвард Брандес с восхищением отозвался о книге, сказав: «Рассказ сразу захватил меня. И чем дальше я читал, тем больше он мне нравился. Рассказ был не просто талантлив, как многие другие произведения. В нем было нечто большее. Что-то от Достоевского…»[2]. «Голод» стал этапным произведением не только в норвежской, но и в мировой литературе, открыв сложную психологию, зачастую психологию бессознательного.
Роман «Голод» имеет автобиографический характер. А. Сергеев обращает внимание на то, что, хотя в издании 1890 г. нет ссылки на время происходящих событий, в отрывках романа, опубликованных в журнале «Политиккен» в 1888 г., начало «Голода» звучало так: «Это было два года назад…», т.е. речь идет о том периоде, когда Гамсун жил в столице Норвегии, но под угрозой голодной смерти вынужден был вновь уехать в Америку. Собственные переживания, которые легли в основу книги, помогли Гамсуну создать особое произведение, художественное своеобразие которого прежде всего в том, что повествование в нем полностью подчинено задачам психологического анализа. Отсюда – особая форма: не роман в обычном понимании, а серия анализов душевного состояния героя, манера написания которых предвосхищает технику «потока сознания», позднее разработанную Д. Джойсом в «Улиссе»[3].
В романе «Голод» все внимание автора сконцентрировано на раскрытии внутреннего мира одинокого, голодающего человека, затерянного в большом холодном городе. Роман начат с того, что герой просыпается в своей бедной, неуютной каморке на чердаке и словно впервые видит крайне убогую обстановку. Первое, что видит герой при пробуждении, – «fett, bugnende avertissement frabaker Fabian Olsen om nybakt brød»[4] – «жирную, огромную рекламу булочника Фабиана Ольсена, расхваливающую свежеиспеченный хлеб»[5]. Внимание голодающего героя не случайно задерживается на хлебе: этот факт фиксирует его подсознание. В то же время по ходу повествования становится ясно, что недоедание длится уже долгое время, из-за чего мысли героя постоянно останавливаются на своих физиологических ощущениях. На первых страницах вместе с рекламой хлеба Гамсун подробно описывает различные мелочи, которые, кажется, не имеют значения – объявления, кресло-качалка, вид из окна, пустырь. Все эти детали передают состояние героя, разрозненность его впечатлений, нестройность мыслей, сформировавшихся в результате систематического голодания.
Гамсун не дал имени своему герою, но по ходу повествования становится ясно, что человек этот знал когда-то лучшие времена. Он достаточно образован, чтобы рассуждать о живописце Корреджо, о Канте, Ренане и философском познании. Для иллюстрации концепции нового психологизма Гамсун выбирает объектом исследования обнищавшего интеллигента, чтобы максимально обострить психологический конфликт, чего нельзя сделать, наблюдая за обычным бедным и необразованным человеком. Герой неизменно испытывает обостренное чувство порядочности, хочет выглядеть со стороны лучше, чем есть на самом деле, поэтому мы можем видеть не только его истинную сущность, но и тот «образ», который он хочет создать. Он отдает последнюю крону нищему, чтобы показаться ему богачом, отказывается от обеда, так как создал вокруг себя ореол преуспевающего журналиста. Автор постоянно указывает на раздвоение личности: нищий и голодный, в изношенном костюме, не способный сконцентрироваться на одной мысли, герой настоящего, он вместе с тем несет в себе знания прошлых времен, что и дает возможность Гамсуну с необычайной полнотой и яркостью сложный, исполненный противоречий мир его души.
Другим моментом, обостряющим и усугубляющим положение героя «Голода» является его глубокое одиночество. Находясь в огромном городе, он ни к кому не может обратиться за помощью: вспыхнувшие надежды тают одна за другой, когда он узнает об отъезде друга-студента или получает отказ в помощи у приказчика магазина. Гамсун подчеркивает замкнутость человека в оболочке своей индивидуальности, что делает невозможным взаимопонимание между людьми. Мысль об одиночестве человека в большом городе, Гамсун будет развивать и дальше, пока не сформирует концепцию ухода к природе, к своим корням в романе «Плоды земли». Герой романа одинок не только в мире себе подобных, среди «кишащего людьми» города, – он не понимает, почему Бог именно на него возложил бремя лишений и скитаний. Пастор, которого рассказчик не застает дома, также не может объяснить это. Переживания, духовный и физический голод, беспросветное одиночество и равнодушие людей настолько озлобляют его, что он не раз просит себе смерти, а порой откровенно богохульствует. Для читателей того времени это было неприемлемо, «ужасно непристойно», как пишет Туре Гамсун. Мотив одиночества, человеческой разобщенности, богооставленности показывает, что «Голод» включал в себя настроение и проблематику, которые станут характерными для литературы ХХ века.
Продолжительная вынужденная голодовка, помноженная на обостренное чувство собственного достоинства и одиночество, представляют те факторы, с помощью которых Гамсун показывает предельно индивидуальные и скрытые от поверхностного наблюдателя особенности душевных переживаний человека, именно они составляют основу концепции нового психологизма. Истерзанный голодом рассказчик восклицает: «Hvad finder ikke ensfornemmelser på når man sulter!» – «Каких только ощущений не испытывает голодный человек!» Предоставленный самому себе он анализирует свои ощущения, постоянно задается вопросом: «Hvadvar det for en ny, pinsom fornemmelse som nu blev lagt til deøvrige?» – «Что это за новое мучительное ощущение добавилось теперь к остальным?» Гамсун пристально следит за своим героем и отмечает, как под воздействием голода проявляет себя его физиология и психология: как меняется его восприятие мира, как прогрессирует нервозность, как разрушаются представления о честности.
«Ляльковий дім» характеристика Нори 🐦
Образ Нори в творі «Ляльковий дім» уособлює — жінку турботливу, ласкаву і ніжну до дітей, чоловіка, лікара Ранка, служанки. Але це лише «вершина айсберга» насправді воно не така і щаслива… Образ Нори викликає бажання співчувати цій жінці, дивуватися її безпорадності, зрозуміти її дії, але ж ніяк не засуджувати її.
«Ляльковий дім» характеристика образу Нори
Нора Хельмер — центральний персонаж п’єси «Ляльковий дім», дружина адвоката Хельмера, має, здається, все необхідне для щастя: коханого чоловіка, дітей, будинок. Щасливо проживши з чоловіком чималу кількість років, вона раптом приймає несподіване рішення піти з дому. Ніхто з домашніх не здогадується, чим викликане таке рішення. Вдобавок ніхто не знає, що за зовнішньою веселістю і пустотливістю Нори, цієї «білочки», «співунки-пташечки», ховаються величезне напруження сил і здатність на безоглядну самопожертву. Як виявилося, життя Нори не було таким вже й безхмарним і щасливим. Їй довелося протягом ряду років приховувати свій непорядний вчинок: одного разу Нора, щоб добути грошей для лікування небезпечно хворого чоловіка, підробила на векселі підпис батька. Нора перенесла страшні душевні муки в очікуванні тієї фатальної хвилини, коли її таємниця буде викрита. І ось настає момент зізнання, момент випробування двох перед обличчям лиха. Але вбивчий егоїзм чоловіка проявляється у всій своїй повноті. Хельмер не витримує випробування. Короткого часу небезпеки вистачило, щоб він скинув з себе маску безмежно люблячого чоловіка і виявив своє справжнє обличчя. До прочитання рокового письма Хельмер виголошує на адресу дружини пристрасне зізнання у любові і відданості:
«Знаєш, Нора… не раз мені хотілося, щоб тобі загрожувала неминуча біда і щоб я міг поставити на карту своє життя і кров — і все, все заради тебе».
Дізнавшись про провину Нори, муж в повному сум’ятті бурмоче зовсім протилежне: виявляється, у Нори «ні релігії, ні моралі, ні відчуття обов’язку… мене, мабуть, запідозрять у тому, що я знав про твій злочині». Але навряд небезпека відступає, як Хельмер, який недавно обсипав дружину образами, називав її «лицеміркою, брехухою, злочинницею», знову перетворюється на доброго і дбайливого «порадника і керівника». Всі ці перетворення цілком виправдовують бажання Нори покинути «ляльковий дім», цю «велику дитячу». Нора вважає, що, перш ніж бути дружиною і матір’ю, вона повинна стати людиною. Вона іде від чоловіка, залишаючи трьох дітей. Закінчення п’єси — це діалог чоловіка і жінки, який пояснює поведінку і рішення Нори. Ось діалог Нори з чоловіком
-Яка невдячність! Чи ти не була тут щаслива», — «Ні, тільки весела. Я була тут твоєю лялечкою-дружиною, а діти були моїми лялечками».
Вона запитує чоловіка, чому той не захистив її. Хельмер щиро дивується:
«Але хто ж пожертвує честю навіть заради коханої людини?» — «Сотні тисяч жінок жертвували, — заперечує Нора і з гіркотою додає: — Мені стало ясно, що всі ці вісім років я жила з чужою людиною».
Ніщо не може повернути її до колишнього життя, тому вона обирає неясне майбутнє, повне небезпек і труднощів, вирішується на самостійне життя в боротьбі і нестатки. Норі необхідно піти, щоб «розібратися в самій собі» і у всьому іншому, «виховати себе саму». П’єса була сприйнята, перш за все, як твір, написаний на захист жіночої емансипації. Але для самого Ібсена основна суть його п’єси полягала зовсім не в «жіночому питанні». На конкретному прикладі долі жінки в буржуазному суспільстві драматург ставить центральне для нього питання про звільнення особи взагалі, про вироблення цілісної, справжньої людини.
Цитати до образу Нори «Ляльковий дім» ви можете доповнювати в коментарях.
Прототип Нори з твору «Ляльковий дім»
В образу Нори є цілком реальний прототип. Це дансько-норвезька письменниця Лаура Кілер (1849-1932). Під впливом ібсенівської п’єси «Бранд» 19-річна дівчина написала книжку «Дочки Бранда», яка вийшла 1869 року під псевдонімом. Ібсен познайомився з Лаурою і порадив їй зайнятися літературою; між ними зав’язалася дружба.
Лаура одружилася з любові, але її неврівноважений чоловік болісно сприймав нестачу грошей. Дружина намагалася захистити його від матеріальних проблем і, коли він захворів, звернулася по допомогу до свого багатого батька, однак той відмовив дочці. Тоді вона, таємно від усіх, позичила гроші в одному з норвезьких банків, а поручився за неї впливовий друг. Коли не стало й цих грошей, Лаура позичила знову, але не змогла повернути борг вчасно. У відчаї жінка хотіла видати фальшивий вексель, та вчасно схаменулася. Згодом про все довідався чоловік, який спочатку співчував Лаурі, а потім під впливом родичів, друзів та знайомих різко змінив ставлення до дружини й почав вимагати розлучення. Дітей у неї відібрали, а її оголосили психічно хворою. (Пізніше, на прохання чоловіка, Лаура повернулася і в сім’ю, і в літературу.)
Нора і Лаура мають багато спільного, але є й істотна різниця: Нора сама йде з дому, сама протиставляє себе суспільству — це її свідоме рішення.
«Ляльковий дім» характеристика Нори
У читачів у наш час виникає багато питань, коли вони читають “Ляльковий будинок” Г. Ібсена. Час інший, люди змінилися, цінності знівельовані, з одного боку, з іншого боку — стало складніше визнати їх розумність.
Образ Нори викликає бажання співчувати цій жінці, дивуватися її безпорадності, зрозуміти її дії, але ж ніяк не засуджувати її, як це було під час появи драми. Сьогодні ми пішли набагато далі в питаннях сімейних відносин, що не піддаються поясненню і людському розумінню (як краще вчинити, який вихід вважати правильним).
Фальш і лицемірство пронизують домашнє життя родини адвоката Хельмера. Чарівна і лагідна, завжди жвава Нора, ніжна мати і дружина, користується начебто обожнюванням у чоловіка, оточена увагою, але насправді вона для нього тільки лялечка й іграшка. їй “не дозволяється” мати свої погляди, судження, смаки. Оточивши дружину атмосферою дражніння і солоденьких жартів, адвокат Хельмер ніколи не говорить з нею про щось серйозно. Життя цієї милої і симпатичної жінки складне, а “господаркою” будинку її назвати не можна.
Щоб врятувати чоловіка, що захворів на туберкульоз у перший рік шлюбу, і відвезти його, за порадою лікаря, на лікування в Італію, Нора таємно позичає гроші в лихваря і згодом ціною важкої праці виплачує їх. Але за законом того часу, що принижує жінку, вона не могла позичити гроші без поручительства чоловіка. Нора поставила під векселем ім’я свого важко хворого батька, що нібито поручився за її платоспроможність, тобто, з погляду буржуазного правосуддя, пішла на підробку векселя. Дочірня і подружня любов штовхнула її на “злочин” проти закону. Лихвар Крогстад тероризує Нору, вимагає місця в банку, директором якого призначений її чоловік, в іншому випадку погрожує вкинути Нору у в’язницю. Смертельно боячись викриття, Нора змушена грати щасливу жінку, веселу лялечку. Вона все ще сподівається на диво. їй здається, що її чоловік, “сильна і шляхетна людина”, врятує її, підтримає в біді. Замість цього адвокат Хельмер, одержавши лист Крогстада, лютує, обіцяючи дружині страшне, повне принижень життя. З його погляду, вона злочинниця, він забороняє їй спілкуватися з дітьми, щоб вона не могла “зіпсувати їх”.
Нора в Ібсена зовсім не така проста, як може здатися. Часто вона підігрує чоловікові. Особливу роль у драмі грає лікар Ранк. Чи любила Нора цю людину? Важко сказати, але вона не може взяти гроші в лікаря, що тільки-но освідчився їй у коханні, на яке вона не в змозі відповісти. У п’єсі є ще один жіночий образ — фру Лінне. Це абсолютно самостійна, звикла до самопожертви і важкої роботи жінка. Вона змушена була вийти заміж за нелюба, щоб утримувати хвору матір і молодших братів. Після смерті чоловіка працювала і годувала всю родину. Вона жертовно забула про себе, кинула Крогстада, якого кохала. Фру Лінне відчуває постійну потребу піклуватися про когось, думати про близьких людей; вона повертається до Крогстада, щоб піклуватися про нього і його чотирьох дітей, що залишилися без матері. Сьогоднішньому читачеві цей образ ближчий і зрозуміліший, ніж образ Нори.
У п’єсі Ібсена відбувається дивна річ: одна жінка кидає власних дітей, щоб знайти себе, а інша, що вже знайшла себе, бере відповідальність за чужих дітей. Схоже, що борця за емансипацію жінок з Ібсена не вийшло, але ним написана п’єса-дискусія про родину, про жінок, за що йому і спасибі. Останніми словами Нори, що залишає “ляльковий будинок”, стає відповідь на питання чоловіка: чи можна ще все змінити в їхніх відносинах? “Для цього потрібно, щоб відбулося найдивніше диво… Таке, щоб ти і я змінилися… Щоб наше життя вдвох могло стати життям дійсного подружжя”.
Лист Крогстада, у якому від відмовляється від позову, повертає душевну рівновагу тільки адвокату. Він знову називає дружину лагідними іменами: вона знову його “лялечка” і “пташка”. Нора перериває цей потік ніжностей, даючи свою оцінку тому, що відбувається: їх шлюб — це не союз рівних, закоханих людей: їх шлюб був простим співіснуванням.
Нора вважає, що, перш ніж бути дружиною і матір’ю, вона повинна стати людиною. Вона іде від чоловіка, залишаючи трьох дітей. Закінчення п’єси — це діалог чоловіка і жінки, який пояснює поведінку і рішення Нори.
На докори чоловіка: “Яка невдячність! Чи ти не була тут щаслива”, — Нора відповідає: “Ні, тільки весела. Я була тут твоєю лялечкою-дружиною, а діти були моїми лялечками”. Вона запитує чоловіка, чому той не захистив її. Хельмер щиро дивується: “Але хто ж пожертвує честю навіть заради коханої людини?” — “Сотні тисяч жінок жертвували, — заперечує Нора і з гіркотою додає: — Мені стало ясно, що всі ці вісім років я жила з чужою людиною”.
Голосно лунає стукіт зовнішніх дверей, що грюкнули за Норою… Так Ібсен і його героїня розвінчали міф про щасливу буржуазну родину.
«Ляльковий дім» характеристика Нори
Образ Нори в творі «Ляльковий дім» уособлює — жінку турботливу, ласкаву і ніжну до дітей, чоловіка, лікара Ранка, служанки. Але це лише «вершина айсберга» насправді воно не така і щаслива… Образ Нори викликає бажання співчувати цій жінці, дивуватися її безпорадності, зрозуміти її дії, але ж ніяк не засуджувати її.«Ляльковий дім» характеристика образу
Нори Нора Хельмер – центральний персонаж п’єси «Ляльковий дім», дружина адвоката Хельмера, має, здається, все необхідне для щастя: коханого чоловіка, дітей, будинок. Щасливо проживши з чоловіком чималу кількість років, вона раптом приймає несподіване рішення піти з дому. Ніхто з домашніх не здогадується, чим викликане таке рішення. Вдобавок ніхто не знає, що за зовнішньою веселістю і пустотливістю Нори, цієї «білочки», «співунки-пташечки», ховаються величезне напруження сил і здатність на безоглядну самопожертву. Як виявилося, життя Нори не було таким вже й безхмарним і щасливим. Їй довелося протягом ряду років приховувати свій непорядний вчинок: одного разу Нора, щоб добути грошей для лікування небезпечно хворого чоловіка, підробила на векселі підпис батька. Нора перенесла страшні душевні муки в очікуванні тієї фатальної хвилини, коли її таємниця буде викрита. І ось настає момент зізнання, момент випробування двох перед обличчям лиха. Але вбивчий егоїзм чоловіка проявляється у всій своїй повноті. Хельмер не витримує випробування. Короткого часу небезпеки вистачило, щоб він скинув з себе маску безмежно люблячого чоловіка і виявив своє справжнє обличчя. До прочитання рокового письма Хельмер виголошує на адресу дружини пристрасне зізнання у любові і відданості: «Знаєш, Нора … не раз мені хотілося, щоб тобі загрожувала неминуча біда і щоб я міг поставити на карту своє життя і кров — і все, все заради тебе». Дізнавшись про провину Нори, муж в повному сум’ятті бурмоче зовсім протилежне: виявляється, у Нори «ні релігії, ні моралі, ні відчуття обов’язку … мене, мабуть, запідозрять у тому, що я знав про твій злочині». Але навряд небезпека відступає, як Хельмер, який недавно обсипав дружину образами, називав її «лицеміркою, брехухою, злочинницею», знову перетворюється на доброго і дбайливого «порадника і керівника». Всі ці перетворення цілком виправдовують бажання Нори покинути «ляльковий дім», цю «велику дитячу». Нора вважає, що, перш ніж бути дружиною і матір’ю, вона повинна стати людиною. Вона іде від чоловіка, залишаючи трьох дітей. Закінчення п’єси — це діалог чоловіка і жінки, який пояснює поведінку і рішення Нори. Ось діалог Нори з чоловіком -Яка невдячність! Чи ти не була тут щаслива», — «Ні, тільки весела. Я була тут твоєю лялечкою-дружиною, а діти були моїми лялечками». Вона запитує чоловіка, чому той не захистив її. Хельмер щиро дивується: «Але хто ж пожертвує честю навіть заради коханої людини?» — «Сотні тисяч жінок жертвували, — заперечує Нора і з гіркотою додає: — Мені стало ясно, що всі ці вісім років я жила з чужою людиною». Ніщо не може повернути її до колишнього життя, тому вона обирає неясне майбутнє, повне небезпек і труднощів, вирішується на самостійне життя в боротьбі і нестатки. Норі необхідно піти, щоб «розібратися в самій собі» і у всьому іншому, «виховати себе саму». П’єса була сприйнята, перш за все, як твір, написаний на захист жіночої емансипації. Але для самого Ібсена основна суть його п’єси полягала зовсім не в «жіночому питанні». На конкретному прикладі долі жінки в буржуазному суспільстві драматург ставить центральне для нього питання про звільнення особи взагалі, про вироблення цілісної, справжньої людини. Цитати до образу Нори «Ляльковий дім» ви можете доповнювати в коментарях.
Прототип Нори з твору «Ляльковий дім»
В образу Нори є цілком реальний прототип. Це дансько-норвезька письменниця Лаура Кілер (1849-1932). Під впливом ібсенівської п’єси «Бранд» 19-річна дівчина написала книжку «Дочки Бранда», яка вийшла 1869 року під псевдонімом. Ібсен познайомився з Лаурою і порадив їй зайнятися літературою; між ними зав’язалася дружба. Лаура одружилася з любові, але її неврівноважений чоловік болісно сприймав нестачу грошей. Дружина намагалася захистити його від матеріальних проблем і, коли він захворів, звернулася по допомогу до свого багатого батька, однак той відмовив дочці. Тоді вона, таємно від усіх, позичила гроші в одному з норвезьких банків, а поручився за неї впливовий друг. Коли не стало й цих грошей, Лаура позичила знову, але не змогла повернути борг вчасно. У відчаї жінка хотіла видати фальшивий вексель, та вчасно схаменулася. Згодом про все довідався чоловік, який спочатку співчував Лаурі, а потім під впливом родичів, друзів та знайомих різко змінив ставлення до дружини й почав вимагати розлучення. Дітей у неї відібрали, а її оголосили психічно хворою. (Пізніше, на прохання чоловіка, Лаура повернулася і в сім’ю, і в літературу.) Нора і Лаура мають багато спільного, але є й істотна різниця: Нора сама йде з дому, сама протиставляє себе суспільству — це її свідоме рішення.
Твір на тему: «Характеристика Нори з п’єси Генріха Ібсена «Ляльковий дім»
Toggle navigation GDZ4YOU- ГДЗ
- 1 клас
- Англійська мова
- Буквар
- Математика
- Німецька мова
- Основи здоров’я
- Природознавство
- Російська мова
- Українська мова
- Я досліджую світ
- 2 клас
- Англійська мова
- Інформатика
- Математика
- Основи здоров’я
- Природознавство
- Російська мова
- Українська література
- Українська мова
- Читання
- Я досліджую світ
- 3 клас
- Англійська мова
- Інформатика
- Математика
- Німецька мова
- Природознавство
- Російська мова
- Українська мова
- Я і Україна
- Я у світі
- 4 клас
- Англійська мова
- ДПА
- Інформатика
- Літературне читання
- Математика
- Німецька мова
- Основи здоров’я
- Природознавство
- Російська мова
- Українська література
- Українська мова
- Французька мова
- Я і Україна
- Я у світі
- 5 клас
- Англійська мова
- Інформатика
- Історія
- Математика
- Німецька мова
- Основи здоров’я
- Природознавство
- Російська мова
- Світова література
- Українська література
- Українська мова
- Французька мова
- 6 клас
- Англійська мова
- Біологія
- Географія
- Інформатика
- Історія
- Математика
- Німецька мова
- Основи здоров’я
- Природознавство
- Російська мова
- Світова література
- Українська література
- Українська мова
- Французька мова
- 7 клас
- Алгебра
- Англійська мова
- Біологія
- Географія
- Геометрія
- Інформатика
- Історія
- Німецька мова
- Основи здоров’я
- Російська мова
- Світова література
- Українська література
- Українська мова
- Фізика
- Хімія
- 8 клас
- Алгебра
- Англійська мова
- Біологія
- Географія
- Геометрія
- Інформатика
- Історія
- Німецька мова
- Основи здоров’я
- Російська мова
- Українська література
- Українська мова
- Фізика
- Хімія
- 9 клас
- Алгебра
- Англійська мова
- Біологія
- Географія
- Геометрія
- ДПА
- Інформатика
- Історія
- Креслення
- Німецька мова
- Основи здоров’я
- Російська мова
- Українська література
- Українська мова
- Фізика
- Хімія
- 10 клас
- Алгебра
- Англійська мова
- Біологія
- Географія
- Геометрія
- Інформатика
- Історія
- Математика
- Німецька мова
- Правознавство
- Російська мова
- Українська література
- Українська мова
- Фізика
- Французька мова
- Хімія
- 11 клас
- Алгебра
- Англійська мова
- Астрономія
- Біологія
- Геометрія
- ДПА
- Економіка
- Інформатика
- Історія
- Математика
- Німецька мова
- Російська мова
- Українська література
- Українська мова
- Фізика
- Хімія
- 1 клас
- Література
- Аналізи творів
- Повні тексти
- Стислі перекази
- Шкільні твори
- Презентації
- Англійська мова
- Астрономія
- Біологія
- Всесвітня історія
- Географія
- Інформатика
4. Порівняльна характеристика Нори (Ібсен «Ляльковий дім») та фрекен Жюлі (Стріндберг «Фрекен Жюлі»).
Образ Нори викликає бажання співчувати цій жінці, дивуватися її безпорадності, зрозуміти її дії, але ж ніяк не засуджувати її, як це було під час появи драми. Сьогодні ми пішли набагато далі в питаннях сімейних відносин, що не піддаються поясненню і людському розумінню (як краще вчинити, який вихід вважати правильним). Фальш і лицемірство пронизують домашнє життя родини адвоката Хельмера. Чарівна і лагідна, завжди жвава Нора, ніжна мати і дружина, користується начебто обожнюванням у чоловіка, оточена увагою, але насправді вона для нього тільки лялечка й іграшка. їй «не дозволяється» мати свої погляди, судження, смаки. Оточивши дружину атмосферою дражніння і солоденьких жартів, адвокат Хельмер ніколи не говорить з нею про щось серйозно. Життя цієї милої і симпатичної жінки складне, а «господаркою» будинку її назвати не можна. Щоб врятувати чоловіка, що захворів на туберкульоз у перший рік шлюбу, і відвезти його, за порадою лікаря, на лікування в Італію, Нора таємно позичає гроші в лихваря і згодом ціною важкої праці виплачує їх. Але за законом того часу, що принижує жінку, вона не могла позичити гроші без поручительства чоловіка. Нора поставила під векселем ім’я свого важко хворого батька, що нібито поручився за її платоспроможність, тобто, з погляду буржуазного правосуддя, пішла на підробку векселя. Дочірня і подружня любов штовхнула її на «злочин» проти закону. Лихвар Крогстад тероризує Нору, вимагає місця в банку, директором якого призначений її чоловік, в іншому випадку погрожує вкинути Нору у в’язницю. Смертельно боячись викриття, Нора змушена грати щасливу жінку, веселу лялечку. Вона все ще сподівається на диво. їй здається, що її чоловік, «сильна і шляхетна людина», врятує її, підтримає в біді. Замість цього адвокат Хельмер, одержавши лист Крогстада, лютує, обіцяючи дружині страшне, повне принижень життя. З його погляду, вона злочинниця, він забороняє їй спілкуватися з дітьми, щоб вона не могла «зіпсувати їх». Нора в Ібсена зовсім не така проста, як може здатися. Часто вона підігрує чоловікові. Особливу роль у драмі грає лікар Ранк. Чи любила Нора цю людину? Важко сказати, але вона не може взяти гроші в лікаря, що тільки-но освідчився їй у коханні, на яке вона не в змозі відповісти. У п’єсі є ще один жіночий образ — фру Лінне. Це абсолютно самостійна, звикла до самопожертви і важкої роботи жінка. Вона змушена була вийти заміж за нелюба, щоб утримувати хвору матір і молодших братів. Після смерті чоловіка працювала і годувала всю родину. Вона жертовно забула про себе, кинула Крогстада, якого кохала. Фру Лінне відчуває постійну потребу піклуватися про когось, думати про близьких людей; вона повертається до Крогстада, щоб піклуватися про нього і його чотирьох дітей, що залишилися без матері. Сьогоднішньому читачеві цей образ ближчий і зрозуміліший, ніж образ Нори. У п’єсі Ібсена відбувається дивна річ: одна жінка кидає власних дітей, щоб знайти себе, а інша, що вже знайшла себе, бере відповідальність за чужих дітей. Схоже, що борця за емансипацію жінок з Ібсена не вийшло, але ним написана п’єса-дискусія про родину, про жінок, за що йому і спасибі. Останніми словами Нори, що залишає «ляльковий будинок», стає відповідь на питання чоловіка: чи можна ще все змінити в їхніх відносинах? «Для цього потрібно, щоб відбулося найдивніше диво… Таке, щоб ти і я змінилися… Щоб наше життя вдвох могло стати життям дійсного подружжя». Лист Крогстада, у якому від відмовляється від позову, повертає душевну рівновагу тільки адвокату. Він знову називає дружину лагідними іменами: вона знову його «лялечка» і «пташка». Нора перериває цей потік ніжностей, даючи свою оцінку тому, що відбувається: їх шлюб — це не союз рівних, закоханих людей: їх шлюб був простим співіснуванням. Нора вважає, що, перш ніж бути дружиною і матір’ю, вона повинна стати людиною. Вона іде від чоловіка, залишаючи трьох дітей. Закінчення п’єси — це діалог чоловіка і жінки, який пояснює поведінку і рішення Нори. На докори чоловіка: «Яка невдячність! Чи ти не була тут щаслива», — Нора відповідає: «Ні, тільки весела. Я була тут твоєю лялечкою-дружиною, а діти були моїми лялечками». Вона запитує чоловіка, чому той не захистив її. Хельмер щиро дивується: «Але хто ж пожертвує честю навіть заради коханої людини?» — «Сотні тисяч жінок жертвували, — заперечує Нора і з гіркотою додає: — Мені стало ясно, що всі ці вісім років я жила з чужою людиною». Голосно лунає стукіт зовнішніх дверей, що грюкнули за Норою… Так Ібсен і його героїня розвінчали міф про щасливу буржуазну родину.
ФРЕКЕН ЖЮЛИ (шв. Froken Julie) — героиня трагедии шведского драматурга Ю.А. Стриндберга «Фрекен Жюли» (1888). Ф.Ж. стала своеобразным символом героини нового типа: иногда определяется как «полуженщина-полумужчина». Мы узнаем только об одной ночи жизни героини — последней. Ф.Ж.— дочь графа, оставшись в праздничную Иванову ночь в доме со слугами, оказывается соблазненной лакеем отца Жаном, а потом, не выдержав позора, кончает жизнь самоубийством. В ее истерических метаниях исследователи видят признаки всесторонней деградации. Ф.Ж. и правда не готова к жизни. Не умеет жить, не хочет — всюду чужая, всем опостылевшая. И самое главное, что эта героиня совершенно не способна видеть для себя какое-то будущее. В этом смысле она близка героине Ибсена Гедде Габаер. Традиционно этот образ трактуется в русле натуралистического или реалистического искусства. При этом исследователи (и театры) исходят из авторского предисловия к пьесе, где Стриндберг настойчиво и с нескрываемой гордостью утверждает, что ему удалось создать новый характер, поступки которого строго, даже научно мотивированы, а печальная участь обусловливается рядом социально-психологических, в том числе медицинских, причин. Если согласиться с такой фабулой, а также принять версию Стриндберга, изложенную в предисловии, то Ф.Ж.— безусловно, яркий, сильный, хотя и странный характер. Но этого мало, если говорить о той Ф.Ж., что, независимо от воли автора, существует в пьесе. Неопределенность ее происхождения по материнской линии и социальная закомплексованность, неадекватное половое воспитание, материальные осложнения в семье («жизнь в карете»), а также особая эмоциональная и физическая возбужденность — все это противоречит однозначно «реалистической» трактовке. Структурно образ героини — а отсюда и ее поведение — гораздо ближе позднему Стриндбергу, его «камерным пьесам», созданным почти через двадцать лет после «Фрекен Жюли». Важнейший мотив судьбы героини — мотив падения, воплощенный в навязчивом сне Ф.Ж. Происходящее с ней в пьесе — «реальное» воплощение ее сна. Сон — вообще важнейшая категория театральной лексики Стриндберга. Герои его камерных пьес, где на самом деле нет героев, одни персонажи, живут по законам сна. И Ф.Ж.— явная героиня — живет по тем же законам. В каком-то смысле она «соткана из вещества того же, что наши сны». Происходящее с ней нельзя сводить к сюжету «падения» графини с лакеем. Сны героини говорят о том, что «пасть» ей, собственно, некуда — ведь влекущая ее роковая бездна гораздо глубже интрижки с лакеем. Кстати, не случайно именно графиня Ф.Ж. заводит разговор о снах. Ей снится, что ее тянет «вниз», как можно ниже, но только что-то ее не пускает. Что «надо вниз», Ф.Ж. знает естеством, вряд ли сознательно, поэтому и выбирает самоубийство, но и самоубийство как бы «во сне» — в состоянии гипноза. Та Ф.Ж., которая принадлежит миру снов, миру полуфантастическому, прекрасно понимает неотвратимость собственной гибели. Но природа героини двойственна; краем своего существа Ф.Ж. все же соприкасается с тем, что можно назвать реальным миром, с тем самым, в котором так прочно утвердились Жан и особенно символизирующая агрессивную стабильность реального мира кухарка Кристина. Ф.Ж.— существо хрупкое, неустойчивое, мистически одаренное, мечущееся между тем, что есть ее сновидение, и тем, что кажется явью. Вся ее жизнь — сплошная нелепая эксцентриада. Символическое убийство чижика — едва ли не лишний акцент, и так понятно, что героиня погибнет. Действенная сторона образа выражена в мучительной агонии: здесь и страх, и надежда, и попытки повернуть события вспять. Ф.Ж. гротескно-трогательна в своей попытке быть искренней с Жаном, который просто по своей душевной организации не способен ее понять. Но ей необходимо высказаться — неважно даже перед кем, тем более что больше не с кем поговорить, к тому же именно он используется героиней как «орудие» самоубийства. «Фрекен Жюли» — одна из самых репертуарных пьес Стриндберга. Среди выдающихся актрис, создавших образ Ф.Ж., Гертруда Эй-золдт в спектакле М. Рейнгардта (1904), Л.Питоева (1921). В одной из многочисленных экранизаций пьесы роль Ф.Ж. создала датская актриса А.Нильсен (1922).
Твір на тему Характеристика образу Нори (за п’єсою Г. Ібсена «Ляльковий будинок»), 10 клас, зарубіжна література
Твір на тему Характеристика образу Нори (за п’єсою Г. Ібсена «Ляльковий будинок»), 10 клас, зарубіжна література
У читачів у наш час виникає багато питань, коли вони читають «Ляльковий будинок» Г. Ібсена. Час інший, люди змінилися, цінності знівельовані, з одного боку, з іншого боку — стало складніше визнати їх розумність.
Образ Нори викликає бажання співчувати цій жінці, дивуватися її безпорадності, зрозуміти її дії, але ж ніяк не засуджувати її, як це було під час появи драми. Сьогодні ми пішли набагато далі в питаннях сімейних відносин, що не піддаються поясненню і людському розумінню (як краще вчинити, який вихід вважати правильним).
Фальш і лицемірство пронизують домашнє життя родини адвоката Хельмера. Чарівна і лагідна, завжди жвава Нора, ніжна мати і дружина, користується начебто обожнюванням у чоловіка, оточена увагою, але насправді вона для нього тільки лялечка й іграшка. їй «не дозволяється» мати свої погляди, судження, смаки. Оточивши дружину атмосферою дражніння і солоденьких жартів, адвокат Хельмер ніколи не говорить з нею про щось серйозно. Життя цієї милої і симпатичної жінки складне, а «господаркою» будинку її назвати не можна.
Щоб врятувати чоловіка, що захворів на туберкульоз у перший рік шлюбу, і відвезти його, за порадою лікаря, на лікування в Італію, Нора таємно позичає гроші в лихваря і згодом ціною важкої праці виплачує їх. Але за законом того часу, що принижує жінку, вона не могла позичити гроші без поручительства чоловіка. Нора поставила під векселем ім’я свого важко хворого батька, що нібито поручився за її платоспроможність, тобто, з погляду буржуазного правосуддя, пішла на підробку векселя. Дочірня і подружня любов штовхнула її на «злочин» проти закону. Лихвар Крогстад тероризує Нору, вимагає місця в банку, директором якого призначений її чоловік, в іншому випадку погрожує вкинути Нору у в’язницю. Смертельно боячись викриття, Нора змушена грати щасливу жінку, веселу лялечку. Вона все ще сподівається на диво. їй здається, що її чоловік, «сильна і шляхетна людина», врятує її, підтримає в біді. Замість цього адвокат Хельмер, одержавши лист Крогстада, лютує, обіцяючи дружині страшне, повне принижень життя. З його погляду, вона злочинниця, він забороняє їй спілкуватися з дітьми, щоб вона не могла «зіпсувати їх».
Нора в Ібсена зовсім не така проста, як може здатися. Часто вона підігрує чоловікові. Особливу роль у драмі грає лікар Ранк. Чи любила Нора цю людину? Важко сказати, але вона не може взяти гроші в лікаря, що тільки-но освідчився їй у коханні, на яке вона не в змозі відповісти. У п’єсі є ще один жіночий образ — фру Лінне. Це абсолютно самостійна, звикла до самопожертви і важкої роботи жінка. Вона змушена була вийти заміж за нелюба, щоб утримувати хвору матір і молодших братів. Після смерті чоловіка працювала і годувала всю родину. Вона жертовно забула про себе, кинула Крогстада, якого кохала. Фру Лінне відчуває постійну потребу піклуватися про когось, думати про близьких людей; вона повертається до Крогстада, щоб піклуватися про нього і його чотирьох дітей, що залишилися без матері. Сьогоднішньому читачеві цей образ ближчий і зрозуміліший, ніж образ Нори.
У п’єсі Ібсена відбувається дивна річ: одна жінка кидає власних дітей, щоб знайти себе, а інша, що вже знайшла себе, бере відповідальність за чужих дітей. Схоже, що борця за емансипацію жінок з Ібсена не вийшло, але ним написана п’єса-дискусія про родину, про жінок, за що йому і спасибі. Останніми словами Нори, що залишає «ляльковий будинок», стає відповідь на питання чоловіка: чи можна ще все змінити в їхніх відносинах? «Для цього потрібно, щоб відбулося найдивніше диво… Таке, щоб ти і я змінилися… Щоб наше життя вдвох могло стати життям дійсного подружжя».
Лист Крогстада, у якому від відмовляється від позову, повертає душевну рівновагу тільки адвокату. Він знову називає дружину лагідними іменами: вона знову його «лялечка» і «пташка». Нора перериває цей потік ніжностей, даючи свою оцінку тому, що відбувається: їх шлюб — це не союз рівних, закоханих людей: їх шлюб був простим співіснуванням.
Нора вважає, що, перш ніж бути дружиною і матір’ю, вона повинна стати людиною. Вона іде від чоловіка, залишаючи трьох дітей. Закінчення п’єси — це діалог чоловіка і жінки, який пояснює поведінку і рішення Нори.
На докори чоловіка: «Яка невдячність! Чи ти не була тут щаслива», — Нора відповідає: «Ні, тільки весела. Я була тут твоєю лялечкою-дружиною, а діти були моїми лялечками». Вона запитує чоловіка, чому той не захистив її. Хельмер щиро дивується: «Але хто ж пожертвує честю навіть заради коханої людини?» — «Сотні тисяч жінок жертвували, — заперечує Нора і з гіркотою додає: — Мені стало ясно, що всі ці вісім років я жила з чужою людиною».
Голосно лунає стукіт зовнішніх дверей, що грюкнули за Норою… Так Ібсен і його героїня розвінчали міф про щасливу буржуазну родину.
Твір на тему Характеристика образу Нори (за п’єсою Г. Ібсена «Ляльковий будинок»), 10 клас, зарубіжна література
Повернутися на сторінку Зарубіжна література